Костел на місці якого стоїть пам'ятник Т. Г. Шевченку
Зі спогадів письменника В'ячеслава Медвідя: "У Коднi був колись розкiшний старовинний костел, який знищили вже на початку 80-х рокiв. У часи мого дитинства на рiздвянi свята костел був обов'язковим об'єктом. А перед вiйною в нашому мiстечку дiяла синагога, адже в довоєннiй Коднi мешкала поважна частина євреїв, яких знищили в роки вiйни. Костел тодi не зруйнували, бо визнали його визначною архiтектурною пам'яткою. Пiдлога в ньому була встелена чудовими кахлями, iснували пiдземнi хiдники, що вели в iншi райони мiста i були збудованi ще за часiв Гайдамаччини. На табличцi над вхiдною брамою було зазначено час забудови, здається, 1812 рiк. Розповiдали, що в наш костел приходили римо-католики мало не з усiєї України.
Пiд час Другої свiтової вiйни будiвля костела захищала радянських солдатiв. Добре пам'ятаю подзьобанi кулями стiни. А в 60-тi роки його використовували як склад для мiндобрив. Подiбну долю в той час мали не лише культовi споруди, а й народнi та релiгiйнi звичаї. Вважаю, що напередоднi Рiздва важливо не тiльки згадувати обряди, а й пам'ятати такi речi, про якi я оце говорю. В тi роки я радився зi старшими письменниками, що ж можна зробити, щоб урятувати костел. Але тодi на державному рiвнi вважалося, що споруда XIX сторiччя — це нiби не така вже й цiнна iсторична пам'ятка. Якби хоча б XVII—XVIII, то ще б подумали, рятувати його чи нi. Потiм за голову колгоспу став чоловiк з iншого села i наказав пiдкласти пiд костел вибухiвку. І одного разу, приїхавши в Кодню, я вже побачив, як селяни розносять цеглу. А то ж була така цегла, що її навряд чи розрiжеш сучасними iнструментами. І на тому мiсцi, за iронiєю долi, поставили бюст Т. Шевченка, бiля якого тепер проводять рiзноманiтнi свята. Сьогоднi, коли саме починають серйозно розглядати важливi мiжетнiчнi проблеми як, наприклад, стосунки в Українi мiж євреями, українцями i поляками, в iсторичному селi Кодня через малоосвiченiсть колишнiх керiвникiв лишився лише православний храм. Я й сам у тiй церквi хрещений, i навiдувався до священницької хати, де у шафах стояли загадковi (бо старовиннi) книжки. Що та хата, що церковне подвiр'я здавалося менi, нiби iнший вимiр. Навiть сливки з попiвського садка, якi ми малими крали, здавалися смачнiшi, бо росли бiля церкви. Але ж i костел, навiть його руїни згадуються, мов щось таємниче i рiдне. На жаль, вiдбудованi нинi храми не можуть дорiвнятися до поруйнованих храмiв мого дитинства." У Романа Афтаназі є цікава фотографія храму в Кодні, підписана як руїни костелу за 1975. Чим цікава. Та тим що вона як дві краплі води схожа на церкву Різдва Богородиці. Що це помилка?
Пiд час Другої свiтової вiйни будiвля костела захищала радянських солдатiв. Добре пам'ятаю подзьобанi кулями стiни. А в 60-тi роки його використовували як склад для мiндобрив. Подiбну долю в той час мали не лише культовi споруди, а й народнi та релiгiйнi звичаї. Вважаю, що напередоднi Рiздва важливо не тiльки згадувати обряди, а й пам'ятати такi речi, про якi я оце говорю. В тi роки я радився зi старшими письменниками, що ж можна зробити, щоб урятувати костел. Але тодi на державному рiвнi вважалося, що споруда XIX сторiччя — це нiби не така вже й цiнна iсторична пам'ятка. Якби хоча б XVII—XVIII, то ще б подумали, рятувати його чи нi. Потiм за голову колгоспу став чоловiк з iншого села i наказав пiдкласти пiд костел вибухiвку. І одного разу, приїхавши в Кодню, я вже побачив, як селяни розносять цеглу. А то ж була така цегла, що її навряд чи розрiжеш сучасними iнструментами. І на тому мiсцi, за iронiєю долi, поставили бюст Т. Шевченка, бiля якого тепер проводять рiзноманiтнi свята. Сьогоднi, коли саме починають серйозно розглядати важливi мiжетнiчнi проблеми як, наприклад, стосунки в Українi мiж євреями, українцями i поляками, в iсторичному селi Кодня через малоосвiченiсть колишнiх керiвникiв лишився лише православний храм. Я й сам у тiй церквi хрещений, i навiдувався до священницької хати, де у шафах стояли загадковi (бо старовиннi) книжки. Що та хата, що церковне подвiр'я здавалося менi, нiби iнший вимiр. Навiть сливки з попiвського садка, якi ми малими крали, здавалися смачнiшi, бо росли бiля церкви. Але ж i костел, навiть його руїни згадуються, мов щось таємниче i рiдне. На жаль, вiдбудованi нинi храми не можуть дорiвнятися до поруйнованих храмiв мого дитинства." У Романа Афтаназі є цікава фотографія храму в Кодні, підписана як руїни костелу за 1975. Чим цікава. Та тим що вона як дві краплі води схожа на церкву Різдва Богородиці. Що це помилка?
Наполеон Орда. Палац в Кодні який зруйнували при радянській владі.
Коментарі
Дописати коментар